Стаття             

ДИДАКТИЧНІ ІГРИ НА УРОКАХ ІСТОРІЇ

В. О. Шако

комунальна організація (установа, заклад)

«Шосткинська загальноосвітня школа І –ІІІ ступенів № 4

Шосткинської міської ради Сумської області»

41101, м. Шостка, вул. Заводська, 30

e-mail: viktoria.03.76@gmail.com

Оволодіння учнями загальноосвітніх шкіл ґрунтовними знаннями, необхідними уміннями й навичками виступає однією з найважливіших проблем у сучасній освіті. Сьогодні у педагогіці активізувався пошук адекватних цьому форм і методів  роботи  в навчальній діяльності. Серед них вирізняється ігрова діяльність, яка для дитини є потребою, а для педагога – способом реалізації різноманітних завдань навчально-виховного процесу. Саме дидактична гра і належить до активних, нетрадиційних, визнаних методів навчання і виховання молодших школярів і підлітків. Цінність цього методу полягає в тому, що в ігровій діяльності освітня, розвиваюча й виховна функція діють у тісному взаємозв’язку. Гра як метод навчання організовує, розвиває учнів, розширює їхні пізнавальні можливості, виховує особистість.

Характерні ознаки дидактичної гри:

·       моделювання ситуацій навчально-виховного характеру та прийняття навчально-педагогічних рішень;

·       розподіл ролей між учасниками гри;

·       різноманітність рольових цілей при виробленні рішення;

·       взаємодія учасників гри, які виконують ті чи інші ролі;

·       наявність спільної мети учасників гри;

·       колективне вироблення рішень;

·       багатоальтернативність рішень;

·       наявність системи індивідуального чи групового оцінювання діяльності учасників гри.

Вважаю, що дидактичні ігри, ігрові заняття і прийоми підвищують ефективність сприймання учнями навчального матеріалу, урізноманітнюють їхню навчальну діяльність, вносять у неї елемент цікавості і як наслідок підвищують рівень успішності учнів. Гра є багатовимірним та складним явищем, ключовим поняттям у таких соціогуманітарних науках, як філософія, психологія, етнографія, антропологія, історія.

На уроках, на яких діти засвоюють фактичний матеріал, насичений датами, термінами, іменами, що потребує закріплення, повторення, перевірки міцності засвоєння інформації чи настанови на її сприйняття, доречно застосовувати тренувальні ігри. Репродуктивний і перетворювальний характер пізнавальної діяльності учнів визначає зокрема ігри: «Знайди помилку», «Історичний ланцюг», «Бліц­опитування», кросворди, головоломки, анаграми, букваринти, ребуси, криптограми, лабіринти, що зумовлено завданнями на відтворення та часткове перетворення фактич­ного матеріалу. Ці ігри зводяться до вказування дати, геогра­фічного об'єкта, терміна, імені історичної постаті на основі опису або виконання послідовних дій.

На уроках «Вступ до історії України» в 5 класі я використовую такі види ігор:

Гра-вправа. При вивченні теми «Культура Київської Русі» я пропоную таке завдання: під час підготовки до виставки випадково переплуталися таблички з визначними творами Київської Русі та їхніми авторами. Допоможіть організаторам виставки виправити помилку.

1)«Поучення дітям»                                              а) Святослав
       2)«Повість минулих літ»                                      б) Володимир Мономах
       3) «Слово про закон і благодать»                        в) Іларіон

 Вікторина. Під час закріплення пройденого матеріалу пропоную учням питання з теми «Виникнення і розквіт Київської Русі»:
        -Основна грошова одиниця Київської Русі (гривня).

-Податки, які сплачували на користь князя (данина).

-Збройний загін князя (дружина).

 Гра «Впізнай героя». Один з учасників гри на хвилинку виходить з класу. Діти під керівництвом задумують героя, а тоді пропонують вгадати його. Гравцеві, що вгадує його, дозволено задавати запитання, проте такі, відповідь на які, складають слова « так», «ні», « час від часу».

Якщо історію визначити як скарбницю людської мудрості, то перше знайомство з нею – це, безперечно, одне з найдивовижніших таїнств. Справжні відкриття, щирі захоплення й найцінніший досвід… Ще здавна люди привчали дітей до історії – не як до науки, але завжди як до цілющого джерела пам’яті про свою землю, свій рід, себе самого. І саме для учнів 5 класу перше знайомство з історією проходить через художньо-емоційне слово вчителя, його вміння, майстерність і своєрідне чуття педагога познайомити дітей із минулим. Тому, вчителю слід докласти багато зусиль для того, щоб історія не стала для п’ятикласників обтяжливим предметом, а перетворилася на цікаву мандрівку у минуле. Цьому якраз у великій мірі сприяє введення в традиційний навчальний процес дидактичних ігор, спеціально направлених на розвиток дитини, її пам’яті, уваги, просторової та часової уяви, інших психічних функцій.
Слід також пам’ятати, що для дітей гра – це не тільки розвага, а й праця, яка вимагає певних сил, здолання певних труднощів, потребує реалізації своїх здібностей.

 

 

1. Баханов К. О. Традиції та інновації у навчанні історії в школі. Дидактичний словник – довідник / К. Баханов. - Запоріжжя: Просвіта, 2002.- С. 208.

2. Борзова Л. П. Игры на уроках истории /  Л. П. Борзова.- М.: Владос – пресс, 2001.- С. 325.

3. Букатов В. Педагогічні таїнства дидактичних.- К.: Ред. загальнопед. газ., 2004.- С. 128.

4. Гра – справа серйозна / Упоряд. В. Зоц.- К.: Редакції загальнопедагогічних газет, 2003.- С. 128.

5. Державний стандарт базової і повної загальної середньої освіти// Історія в школах України. - 2004.- №2.- С. 3-4.

Корисна інформація для учнів

      Добірка пам'яток для роботи на уроці історії.

1.  Схема аналізу історичних фактів, подій, явищ та процесів

 Історичний факт — першоцеглинка історичних знань. Він непотворний, як неповторні простір і час, де він протікає, оскільки вони перебувають у постійному русі.

Історична подія — сукупність логічно завершених та обмежених у просторі й часі історичних фактів. Історичне явище — комплекс аналогічних, історичних фактів або їх ознак, які зберігалися чи зберігаються протягом певного часу та в певному просторі {території").

Історичний процес — ланцюг взаємопов'язаних у часі й просторі причинно-наслідковими зв'язками історичних подій і явищ:

•         коли відбувалися чи проходили ці факти, події, явища чи процеси;

•         де вони проходили;

•         за яких історичних обставин вони проходили;

•         які події пройшли напередодні;

•         який розвиток вони отримали надалі;

•         яка соціальна верства чи верстви були основними учасниками події;

•         яку роль відіграли тут історичні особи та чиї інтереси вони відображали;

•         який слід залишили ці факти, події чи процеси в історії регіону, країни чи світу;

•         випадковим чи закономірним був саме такий перебіг подій та які вони мали наслідки:

•         які альтернативи розвитку існували за тих історичних умов;

•         а як би поведися Ви за таких умов?

2. Схема аналізу подій з хронологічної точки зору (локалізація подій у часі):

•         коли пройшли ці події, як довго вони тривали, в якій послідовності проходили;

•         на який період історії людства вони припадають;

•         як ця подія співвідноситься з іншими подіями чи процесами;

•         як ця подія кореспондується з однотипними подіями чи процесами вітчизняної та регіональної історії;

•         складання хронологічних чи синхроністичних простих чи складних таблиць;

3. Визначення місця історичних подій у просторі (використання карти як історичного джерела).

•         правильно займіть позицію біля карти (так, щоб не заступати природне освітлення карти);

•         запам'ятайте, що коли ви стоїте навпроти карти, наверху буде північ (південь — унизу), а зліва — захід (відповідно, справа — схід);

•         навчіться читати легенду карти — її умовні позначення. При всій різноманітності карт однотипні факти, події та явища — кордони та столиці, райони повстань, напрями головних ударів і місця битв тощо -зображуються на них схожими позначками;

•         зверніть увагу на написи, діаграми, таблиці, портрети, рисунки, які є на карті, і ви зрозумієте, що є резон у твердженні «Карта — це державна шпаргалка»;

•         працюючи з контурною картою, користуйтеся кольоровими олівцями, робіть умовні позначення;

•         на дрібномасштабних картах окремі позначки робіть цифрами, які включайте в умовні позначення, це впливатиме на естетику виконаної Вами роботи.

4. Схема аналізу історичного документу

•         Документ первинний (запис очевидця або учасника події) чи вторинний (коментар чи переказ про подію з уст дослідника).

•         Відділіть у документі факти від коментарів та аналізуйте їх окремо.

•         Хто автор цього документу? Чиї інтереси він захищає?

•         Про що розповідається в документі? Яка сторона події чи явища замовчується?

•    Коли написаний цей документ? Як могли вплинути на нього автори, історичні події чи загальна ситуація в цей період?

•         Де відбувалася подія, про яку йдеться в документі?

•         Якими мотивами керувався автор документу?

•         Як Цей документ кореспондується з іншими свідченнями про ці факти, подію, явище чи процес?

5.   Схема характеристики історичної особи.

(складання історичного портрету)

•            Історичні умови, виклики та вплив оточуючого суспільного середовища на формування особистості історичної постаті.

•            Особистісні якості історичного діяча та умови їх становлення та формування.

•            Цілі діяльності та можливості їх досягнення.

•            Якими засобами та шляхами досягається поставлена мета.

•            Основні результати діяльності історичної особи для регіону, країни чи світу.

•            У чому значення діяльності цієї особистості.

•            Яке Ваше ставлення до цієї особистості як людини чи історичного діяча?

6.  Види роботи з текстом підручника як джерелом інформації:

•            читання мовчки або вголос;

•            виписування дат;

•            складання хронологічних таблиць;

•            робота з термінами, географічними назвами, висновками;

•            виписування імен історичних персоналій;

•            відбір історичних фактів для доведення окремих суджень;

•            формулювання висновків на основі прочитаних фрагментів тексту;

•            конспектування;

•            складання плану чи тез.

                                                                7.  Складання плану 

1). Уважно прочитайте назву теми плану, текст параграфу. 

2). Спробуйте засвоїти зміст матеріалу в цілому.

3). Відберіть тільки той текст, який висвітлює тему, за якою потрібно скласти план.

4). Запишіть головні на Ваш погляд, думки тексту — це й будуть орієнтовні пункти Вашого плану.

5). Добре подумайте, сформулюйте й запишіть ці головні думки. Це буде простий план теми.

6). Якщо план складний, виділіть провідні (дві-три) ідеї та спробуйте перегрупувати матеріал таким чином,

щоб він відповідав цим ідеям.

7). Знайдіть дані, які розкривають кожну з виділених вами головних ідей, і залишіть їх у вигляді підпунктів плану.

8). Перевірте, чи розкриває план тему, чи є у ньому своя логіка й завершеність, яка дозволить Вам краще засвоїти матеріал.

Пам'ятайте! Структурно план поділяється на вступ, основну частину та висновки. Конспектування

Конспектування - це стислий виклад основного змісту прочитаного (почутого).

•          Кілька разів прочитайте текст, постарайтеся засвоїти його зміст в цілому.

•          Розділіть текст на окремі блоки (відносно самостійні частини).

•          Зробіть аналіз кожної із частин, виділивши в ній головне.

•          Сформулюйте тези і випишіть вислови, які їх аргументують.

•          Запишіть основні положення та ідеї тексту або почутої інформації.

Узагальнення

Узагальнення — визначення загальних, суттєвих ознак історичного явища чи процесу, формулювання провідних понять чи ідей того, що опрацьовано чи вивчено; узагальнення грунтується на аналізі та синтезі та йде від простого до складного (від конкретного до абстрактного).

•          Виділіть головне поняття в отриманому завданні.

•          Перевірте, як Ви зрозуміли його зміст.

•          Відберіть основні, типові факти з опрацьованого матеріалу.

•          Проаналізувавши їх, виділіть спільні риси.

•      Сформулюйте провідну ідею, вектор розвитку явища чи процесу. Порівняння

Порівняння — це розумова операція, спрямована на встановлення рис схожості та відмінності між певними історичними подіями, явищами чи процесами. Етапами порівняння можуть бути;

•      засвоєння об'єктів порівняння та їх запис;

•          виділення критеріїв — споріднених суттєвих ознак об'єктів, які порівнюються; це — найскладніша частина порівняння. Критерії порівняння — це своєрідний план спільних ознак тих чи інших подій, явищ чи процесів.

•          чітке формулювання й короткий запис змісту порівняння;

•          порівняння об'єктів за кожним з критеріїв;

•          стисле узагальнення та його запис.

Найбільш вдалою, на наш погляд, формою порівняння є таблиця.

Найвідоміші гладіатори

Найвідоміші гладіатори

Ave Caesar, imperator, morituri te salutant

«

 Здрастуй, Цезарь, імператор, ті що йдуть на смерть вітають тебе

 »

Вітання римських

 гладіаторів, звернене до імператора

Гладіаторами звали бійців в Стародавньому Римі, які на потіху публіці билися між собою. Слово «Гладіатор» з латинської означає «мечоносець».

 Спеціально для таких видовищ навіть створювали арени. Причиною появи такого жорстокого розваги стала територіальне розширення Стародавнього Риму. Виявилося, що полонених просто нікуди було подіти. Просто вбивати їх було безглуздо, ось і змусили на потіху публіці чоловіків битися один з одним. Виживав тільки найсильніший. Публічним видовищем гладіаторські ігри стали рахуватися зі 106 року до н.е.

В самому Римі і по всій країні це стає найулюбленішим видовищем. Саме тому з'явилися школи гладіаторів. А в 63 році Нерон дозволив брати участь у таких боях і жінкам. Офіційно заборонили ігри гладіаторів в 404 році, з приходом християнства Рим. Ці сміливі бійці стали символом хоробрості та відваги, а повстання бійців під проводом Спартака взагалі стало важливою частиною древньої історії. Імена найкращих гладіаторів ми пам'ятаємо і понині.

Спартак. 

Хто є найвідомішим гладіатором в історії, гадати довго не варто. Цей Спартак, чиїм ім'ям називають дітей, кораблі і футбольні команди. Хоча особистість ця дуже знаменита, досі незрозуміло, ким же він був насправді в частині свого походження. Класичною вважається версія, що Спартак був фракійцем, узятим римлянами в полон. Але є припущення, що знаменитий гладіатор був все ж римлянином, що підняв заколот і втекли з свого легіону. Якраз у ті роки Рим вів запеклі війни з Фракією і Македонією, так що Спартак цілком міг потрапити в полон. Приписка Спартаку фракійського походження зрозуміла, адже в ті часи всіх гладіаторів ділили з урахуванням типу ведення бою як раз на галлів і фракійців, незалежно від того, звідки бійці взагалі були родом. А судячи з граматики латинської мови, ім'я Спартак означає, що він мав відношення до Спарті. Історики розкопали, що гладіатор навчався в школі Лентула Батиата, де вивчав філософію Гая Блоссия. У ній є чимало цікавих моментів, один з гасел взагалі говорить: «Останні стануть першими і навпаки». В 73 році до н.е. сталося відоме в історії Риму подія - гладіатор Спартак повстав разом зі своїми 70 колегами. Спершу це була просто група втікачів рабів з чотирма сильними лідерами - крім Спартака це ще Крікс, Каст і Гай Ганник. Спершу бунтарі просто пограбували власну школу і зі зброєю в руках бігли в передмістя Неаполя. Повсталі стали промишляти грабежами і вбивствами, їх армія зростала за рахунок інших біглих рабів. Через пару років компанія становила вже понад 120 тисяч осіб, які спокійно пересувалися по країні. У країні існував рабовласницький лад, і таке повстання поставило під загрозу існування держава. Саме тому на утихомирення Спартака і його товаришів були послані кращі військові сили. Поступово сили рабів були розбиті, сам Спартак загинув, імовірно, близько річки Силари. Останні залишки могутнього війська повсталих намагалися тікати на північ, але були розбиті Помпеєм. Саме він і отримав лаври головного приборкувача бунту.

Коммод. 

Хто сказав, що гладіатором неодмінно повинен був бути раб? Багато вільні люди вибирали собі цю професію. Є історичний факт, що існував гладіатор і імператорського походження. Коммод, вже починаючи з раннього віку, мав відмінні ораторські здібності, навчившись вимовляти яскраві промови. Але чим старшим він ставав, тим менш цікавими були для нього державні справи і турбота про підданих. Коммода куди більше цікавили розваги, в тому числі й сексуальні. Імператор став проявляти жорстокість - час його правління зазначалося численними стратами і вбивствами. Невипадково Коммода порівнюють за цим показником з самим Нероном. Адже йому Коммод не поступався ні жорстокості, ні у своїй развратности. У молодого імператора був свій гарем, у якому було більше сотні молодих наложниць, а хлопчиків так і того більше. Сам же імператор обожнював носити жіночий одяг і загравав з підлеглими, граючи різні ролі. У числі улюблених ігор Коммода було і препарування живих людей. І саме Коммод став першим імператором, який вийшов на поле бою в ролі гладіатора. Адже для особи царської крові це вважалося неймовірним ганьбою. Сучасники згадували, що Коммод був взагалі-то відмінним бійцем - він вправно вбивав небезпечних тварин. При цьому він анітрохи не соромився свого не належного сану розваги, а навіть обожнював демонструвати свої бойові навички підлеглим. Коммод уславився ще й своєю педантичністю - всюди за ним ходив писар, який фіксував всі дії й мови імператора. Зате завдяки цьому нам сьогодні відомо, що імператор-гладіатор взяв участь у 735 битвах. Також Коммод відомий своєю вірою в різні жорстокі язичницькі культи, часом він навіть перевтілювався в одягу бога Анубіса. Імператор вимагав від своїх підданих обожнювати себе, ідеалізувати, а за непокору просто вбивав. Смерть тирана була класичною - його вбили в результаті змови незадоволені співгромадяни.

Тумелик. 

Вважається, що цей гладіатор родом із знатної родини. Його батьком був знаменитий німецький вождь Арминий. А прославився він тим, що в глибинах Тевтобургского лісу зумів перемогти відразу три римських легіону. Ними командував намісник Вар. А матір'ю Тумелика стала Туснельда. То поразка стала настільки принизливим, що Римська імперія не могла залишити це без уваги. Незабаром імператор Тіберій віддав наказ своєму племіннику Германику виступити в похід і перемогти норовливих германців. Тричі римляни вступали на землі на схід від Рейну. Вони знищили укріплення племен, звільнили місто Сегест, обложений Арминием. Але найважливіше - була взята в полон Туснельда з її маленьким сином Тумеликом. Германік ось-ось готовий був уже полонити і самого Армінія, але тут Тиберій закликав його назад в Рим. Під час святкування тріумфу в честь перемоги над германцями перед колісницею Германіка йшли головні свідки його успіху - Туснельда і Тумелик. Навіть батько Туснельды бачив це, перебуваючи поруч з Германиком. Так мати молодого полоненого і його дід і доживали своє життя на чужині. Туснельда стала служницею в одному з багатих будинків, вона могла навіть пережити свого сина. Сам же Тумелик потрапив у школу гладіаторів. Коли йому виповнилося вісімнадцять років, новим імператором став син Германіки - Калігула. Сьогодні всі визнають, що він був просто божевільним правителем. Так, він наказав вивести Тумелика на бій. Хоробрий германець надів залізну маску, на якій був зображений його нескорений батько Арминий. В руках у гладіатора був меч. Але проти нього Калігула вирішив не виставляти інших бійців, а наказав випустити голодних левів. Про віці Тумелика складно судити по деяким джерелом йому взагалі було на той момент п'ятнадцять-шістнадцять років.

Еномай.

 Цей гладіатор увійшов в історію, як один з лідерів повстання Спартака, його правою рукою. А командував Еномай рабами. Потрапив він у полон до римлян у часи завоювання імперією Галлії. Еномай входив в число тих гладіаторів, які навчалися в знаменитій школі Лентула Батиата. Цей заклад перебував у Капуї. Є свідоцтва того, що в цій школі були нестерпні умови для тренувань та проживання. Саме тому Еномай без роздумів виступив на підтримку свого земляка Крикса і Спартака, який народився, як говорили у Фракії. Ці гладіатори і встали на чолі повстання. Але з усієї трійці саме Еномая судилося загинути першим. Історики схиляються до думки, що він загинув між 73 і 72 роками до нашої ери. А загинув гладіатор не на арені і навіть не на полі бою, а під час пограбування одного з містечок Південної Італії. Історики вважають, що Еномай займався ремеслом гладіатора більше десяти років. Така довга кар'єра відбулася завдяки величезній силі бійця і його буквально нелюдської витривалості. Повідомляється, що в одному з боїв Еномая пошкодили ніс. Він зрісся не дуже вдало, з-за чого скривився. На переніссі ж утворився невеликий горбик. Але хоча у гладіатора і був грізний вигляд, вдача його залишався спокійним. У Еномая була навіть кохана по імені Эмболария. Є свідоцтва того, що Еномай було все ж не справжнє ім'я гладіатора, а його прізвисько, яке він отримав для виступів на арені. Адже Еномай звали сина бога Ареса, який відрізнявся войовничим і жорстокою вдачею. В ті часи часто імена гладіаторів ставали частиною їх сценічного образу. Власні ж, «варварські» імена, римляни навіть чути не хотіли, вважаючи їх просто негарними.

Батиата.

 Ім'я цього гладіатора ми вже неодноразово згадували у зв'язку з його школою. А адже спочатку він виступав на арені. Після закінчення активної кар'єру Лентул Батиата заснував власну школу, яка стала найбільшою в країні. Є підстави припускати, що саме Батиата і був наставником самого Спартака. А відкрита в Капуї школа стала зразком для закладу такого типу, які незабаром стали з'являтися по всій Римській імперії. А проживав Корнелій Лентул Батиата в Римі. Його погляди були засновані на матеріалістичних засадах. І хоча своїх підопічних-гладіаторів він називав не інакше, як монстрами, робив це Батиата все ж у жартівливій і лагідній формі. Сам засновник школи заявляв, що вона є по суті фермою, де і вирощуються піддослідні істоти. Такі радикальні життя мали право на життя, гладіатори з Капуї дійсно користувалися популярністю. Подивитися на їх битви приїжджали жителі з найвіддаленіших місць імперії. Працювати ж Батиате з гладіаторами було непросто. До того ж досить було організувати лише пару-трійку нецікавих для публіки боїв, як школу Батиата конкуренти усунули б від виступів у Колізеї. Сам колишній гладіатор відмінно усвідомлював, як росте конкуренція з боку інших шкіл. Щоб підвищити мотивацію своїх бійців Батиата запровадила цікаву систему мотивації. Господар вселяв своїм гладиаторам, що життя насправді є звичайним сном, який приходить до людини з волі богів. Всього ж у школі навчалося понад двісті бійців. Більшість - це полонені з Фракії і Галії. Історики вважають, що саме жорстоке ставлення господаря до своїх гладиаторам і вилилося в результаті в заколот.

Гай Ганик. 

Точно невідомо, коли народився і помер цей гладіатор. Деякі енциклопедисти вважають, що Гай Ганик помер у 71 році до н.е. А увійшов в історію ця людина, як соратник Спартака. Він керував великим загоном повсталих в ту пору рабів. Родом Гай Ганник був з Галлії. Але в одному з життєписів Спартака зустрічається інформація про те, що його соратник належав до стародавнього народу Італії, самнитам. Говорили також, що гладіатор мав кельтські корені. Швидше за все, Гай Ганник потрапив в Рим, будучи полоненим у час завоювання Галлії. Разом зі Спартаком Гай Ганник навчався гладиаторскому майстерності в капуйской школи Лентула Батитата. В Капуї багато хто вважав, що саме він насправді і був кращим гладіатором. Під час повстання Спартака колишній гладіатор став командувач, здобуваючи перемоги над регулярними частинами римлян. В 71 році до н.е. Спартак разом з Гаєм Ганником вирішили провести повсталих у Галлію та Фракію. Але в останній фазі повстання, після того, як Спартак вирішив захопити місто Брундізій, від основних сил відкололися військо в дванадцять тисяч чоловік. Його очолили Гай Ганик і Каст. Але протистояти навченим і переважаючим військам римлян гладіатори на цей раз не зуміли. В останньому бою ж Гай Ганик був хоробрий, як це і личить справжньому гладіаторові. Загинув легендарний воїн неподалік від міста Регія, що знаходиться на юре сучасної Італії. У своєму «Порівняльному життєписі» Плутарх знайшов місце і для Гая Ганніка, якого історик назвав Гаєм Канницием.

Крікс. 

Цей гладіатор був галлом і кілька років перебував у рабстві. В неволю Крікс потрапив, борючись з римлянами на стороні аллоборгов. Крікс, як і Спартак, був гладіатором в школі Лентала Батиата, що була в Капуї. В 73 році до н.е. Крікс разом з іншими втікачами з цієї школи став грабувати околиці Неаполя і збирати інших біглих рабів. Крікс був одним із самих головних помічників Спартака. Але після перших військових успіхів Крікс відокремився від свого вождя, залишившись в Південній Італії. Основні ж сили рабів рушили на північ. Плутарх розповів, що причиною такого відділення стала зарозумілість і зарозумілість Крикса. В його армії залишилися галли і германці, одноплемінники лідера. Навесні 72 року до н.е. римський консул Публикула почав активно боротися з армією Крикса. Біля гори Гарган в Апулії відбулася вирішальна битва. В ході її Крікс і був убитий. Він бився з великою відвагою, убивши не менше десяти легіонерів і сотників. Але в підсумку Крикса закололи списом і обезголовили. 30-тисячна ж армія ж рабів була розгромлена. Пам'ять своїх соратників Спартак вшанував, влаштувавши ігри гладіаторів, як це було заведено в Римі. Тільки на цей раз в таких заходах змусили прийняти участь більше трьохсот знатних римських військовополонених.

Герардеска Манутиус.

 Говорячи про найвидатніших гладіаторів, варто згадати і найвідомішу жінку, яка освоїла цю професію. Герардеска Манутиус є, можливо, найбільш найбільшою войовницею в історії. Вона вбила на арені більше двохсот супротивників різної статі, зустрівши свою смерть у бою. Це була красуня, з чорними смоляними волоссям і ідеальним тілом. Римські вболівальники обожнювали її. А потрапила Манутиус на арену всього за рік до своєї смерті. За такий короткий проміжок часу вона встигла стати знаменитістю. Утікача рабині було 28 років, коли вона потрапила в групу з тих десятків тисяч рабів, що об'єдналися під керівництвом Спартака. В армії повстанців жінка спершу виконувала незавидну роль повії. Зі " Спартаком " вона пройшла всю Італію, у вільний час жінка брала уроки роботи з мечем. Це дозволило їй стати відмінним рукопашним бійцем, що мають досвід в єдиноборствах. У битві при Луканії в 71 році до н.е., коли Спартак був убитий, Герардеску захопив у полон Марк Люциний Красс. Недовго думаючи, він наказав розіп'яти жінку разом з іншими шість тисячами швидкими рабами. Але вже в момент, коли амазонку приковували до хреста, римлянин раптом змінив своє рішення. Прекрасна Герардеска сподобалася своєю бронзовою шкірою і провела ночі в наметі Красса. На наступний день воєначальник відправив жінку в Капую, в школу гладіаторського майстерності. Він сподівався, що це ремесло допоможе їй одного разу стати вільною. Основи гладіаторського бою давалися Герардеске без особливої праці. Вже через кілька тижнів відбувся перший бій амазонки. Ажіотаж пояснюється тим, що на арену вийшла протеже самого Красса. Але всього п'ять хвилин знадобилося жінці-гладіаторові, що покінчити з м'язистим і татуйованим греком Трасианом. Публіка із задоволенням спостерігала, як два оголених до пояса тіла, спітнілі від сонця, рухалися в спробі вбити один одного. В результаті меч увійшов в пах грека, а грім оплесків потряс амфітеатр. Переможець використовував обманний прийом. Але кривава кар'єра не могла тривати довго. Цілих 11 місяців Герардеска знищувала всіх своїх суперників, в тому числі і прославлених вже бійців. А загинула гладіатор у бою з двома карликами. Під час поєдинку одному з них вдалося прокрастися жінці за спину і увіткнути тризуб прямо в нирки. Колишня улюблениця публіки раптом втратила разом всіх симпатій, які перейшли до карликів. Весь Колізей направив пальці вниз, виносячи вирок Герардеске. Згідно з правилами поранена жінка легка на спину, страждаючи від болю. Вона підняла палець лівої руки і в цей момент карлики увігнали свої тризуби їй в живіт і груди, закінчивши бій. Зранене тіло гладиаторши забрали з арени і просто кинули на купу інших жертв боїв. Так кумир Риму, знаменита жінка-боєць і не отримала останніх гідних шани.