пʼятниця, 5 квітня 2019 р.

Цікаві факти з української історії, культури та народознавства, які ти повинен знати
 Найдавнішими українськими поетесами, імена яких відомі й про яких збереглися документальні свідчення, є інокиня Анисія Парфенівна і Анна Любовичівна; жили вони, очевидно, в кінці XVI – на початку XVIII ст. і залишили акровірші, де вписано їхні імена.
Найдавніша згадка про  українську мову на території сучасної України належить до 858 року. Вперше українську народну мову було піднесено до рівня літературної наприкінці XVIII ст. з виходом у 1798 році першого видання «Енеїди» І. Котляревського, який вважається зачинателем нової української літературної мови.
Найпершим видатним українським поетом, ім’я і твори якого ми знаємо, треба вважати Павла Русина з Кросна (близько 1470-1517). Він довго працював у Кракові, викладаючи у тамтешній академії, бував він в Угорщині, жив у Відні. В своїх творах з любов’ю описує рідну землю, означення «русин» для нього – «слово солодке», і він гордий з того, що носить таке ім’я.
Найстарішою українською піснею, запис якої зберігся до наших днів, вважається пісня «Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш?»
Найвідоміший музикант Київської Русі – співець XI ст. Боян, який жив при дворі Святослава Ярославовича і якого згадує автор «Слова о полку Ігоревім».
Найдавнішою скульптурою, знайденою в Україні, є кам’яна баба з кургану поблизу с. Нововасилівки Миколаївської області, яка належить до V-ІV ст. до н.е.
Ансамбль унікальних фресок у Софійському соборі в Києві є найдавнішим зразком українського монументального живопису. Цим фрескам вже майже 1000 років. Загальна їхня площа становить 3000 кв. м.
Найбільше перекладений літературний твір – «Заповіт» Т.Г. Шевченка. Його перекладали на 147 мов народів світу.
Найбільша кількість псевдонімів була у О. Кониського – 141, у І. Франка – 99, О. Маковей користувався 56 псевдонімами.
Найдовший псевдонім мав, мабуть, Григорій Квітка-Основ’яненко: «Любопытный Аверьян, состоящий не у дел колежский протоколист, имеющий хождения по тяжебным делам и по денежным взысканиям».
Найпершим фаховим продавцем книжкової продукції вважається друкар М. Сльозка. За старих часів, тобто в XVII-XVIII ст., книги продавалися насамперед у друкарнях. М. Сльозка винайшов нову форму розповсюдження друкованого слова: продавав видання Львівського братства, роз’їжджаючи по ярмарках.
Найчастіше вживаною літерою з українського алфавіту є «п», із якої починається найбільша кількість слів. «Найпасивнішою», тобто найрідше вживаною буквою українського алфавіту, є «ф». В українській мові звук, що починається цією літерою, зустрічається тільки у небагатьох запозичених словах.
Найпершим вищим навчальним закладом в Україні була Острозька колегія, заснована в 1576 р. у м. Острог князем Костянтином Острозьким. Другий вищий навчальний заклад – Києво-Могилянська академія, заснована у 1623 р. шляхом об’єднання Київської братської і Лаврської шкіл. Це були на той час єдині вищі школи у східнослов’янському світі.
Найдавніший міст знаходиться у м. Феодосії. Цей грецький міст, що функціонує ще й сьогодні, збудований генуезцями в XIII ст. Довжина його 10 м. Дещо молодшим від нього є «Турецький міст» над рікою Смотрич біля фортеці у Кам’янці-Подільському, його було побудовано у XVI ст.
Найбільші сходи в Україні – Потьомкінські сходи в Одесі – одна з видатних кам’яних споруд 1-ої половини XIX ст. Це складна інженерна споруда висотою 24 м і довжиною 142 м має 142 кам’яних сходинки і 10 площадок. Ширина нагорі – 125 м, внизу – 21 м. В її спорудженні взяли участь архітектори Ф.К. Бофф, Г.І. Торрічеллі та ін. Матеріал – цегла, черепашник, камінь.
Найвидатнішою архітектурної спорудою Київської Русі, що збереглася до нашого часу, є Софійський собор у Києві, «руська митрополія», зведена у 1037 році в центрі верхнього міста. Він має змінений зовнішній вигляд – був добудований у XVIII ст. За величчю художнього образу, досконалістю архітектурних форм, внутрішнім оздобленням собор належить до видатних пам’яток світу доби феодалізму.
Найдавнішим і єдиним давньоруським медичним довідником, що зберігся до наших часів, є лікарський трактат-порадник «Мазі» – узагальнена праця про лікування травами, який склала Євпраксія Мстиславна, онука Володимира Мономаха, у Х ст.
Найдавнішим народом на території сучасної України, назва якого збереглася у писемних пам’ятках, були кіммерійці, які оселилися наприкінці ІІ – на початку І тис. до н.е. в Причорномор’ї.
Найдавніша людина, за останніми свідченнями науки, з’явилася на сучасній території України приблизно 700-800 тис. років тому. Відкриті нещодавно археологами шари з матеріалами поблизу закарпатського с. Королевого свідчать, що стародавні мешканці цього поселення вже тоді володіли вогнем, займались мисливством, а основною формою суспільної організації було первісне стадо.
Найзнаменітішими дітьми можна вважати трьох дочок Ярослава Мудрого, які стали королевами в різних країнах. Дочка Анна стала дружиною французького короля Генріха І, а після його смерті управляла Францією як регентша до повноліття свого сина, короля Філіпа. Про це свідчить багатомовний напис на її пам’ятнику неподалік від Парижа: «Анна руська – королева французька». Друга дочка Я. Мудрого була одружена з норвезьким королем Геральдом Сміливим, а третя – з угорським королем Андрієм.
Найнезвичайнішою дзвіницею на території України є, мабуть, дзвіниця Києво-Печерської лаври, яка відхилена від вертикалі, як знаменита Пізанська вежа. Ще за часів спорудження через нерівномірний осад грунту дзвіниця похилилася, і в 1740 році навіть було порушено справу проти архітектора І.Г. Шеделя: його звинуватили у неправильному плануванні. Дзвіницю добудували, пізніше (в 1951 році) визначили відхилення, а 1987 року зробили заміри вже за допомогою електроніки. При загальній висоті дзвіниці 96652 м відхилення становить 60,3 см. Отже, падіння київській дзвіниці не загрожує.

середа, 30 січня 2019 р.

Як і чому Тризуб став гербом України: 7 фактів, яких ви можете не знати

Під час дискусії, який із наших історичних символів гідний стати головним знаком новітньої української державності, «претендентами» передусім були три: галицький золотий лев, що спинається на скелю; київський архистратиг Михаїл, який на зламі XIX-XX століть став сприйматися, як герб Наддніпрянської України; козак із мушкетом із часів Гетьманщини, який уже у XVIII столітті трактували як «національний герб».
Власницький знак із монет часів князя Володимира Великого, відомий доти лише вузькому колу фахівців, сприймався попервах радше як несміливий компромісний варіант. Але він став пострілом «у яблучко», адже тризуб фактично легітимізував історичний зв’язок модерної України із Київською Руссю.
Сьогодні ми читаємо про цікаві факти з історії українського герба, які можна буде знайти у виданні «НАШ ГЕРБ. Українські символи від княжих часів до сьогодення» видавництва РОДОВІД.

Тризуб став державним гербом Української Народної Республіки 100 років тому в результаті компромісу

Дискусії, котрий із наших історичних символів гідний стати головним знаком новітньої української державності, тривали майже увесь 1917-й. «Претендентами» передусім були три: галицький золотий лев, що спинається на скелю; київський архистратиг Михаїл, який на зламі XIX-XX століть став сприйматися, як герб Наддніпрянської України; козак із мушкетом із часів Гетьманщини, який уже у XVIII столітті трактували як «національний герб».
Голова Центральної Ради Михайло Грушевський пропонував навіть цілком новий символ «творчої мирної праці в новій Україні» – золотий плуг на блакитному полі. З давніх же символів позитивно оцінював хіба що власницький знак із монет часів князя Володимира Великого. Відомий доти лише вузькому колу фахівців, він сприймався попервах радше як несміливий компромісний варіант. Але став пострілом «у яблучко». Стався феномен: геть давно забутий, але тепер віднайдений – Тризуб умить прижився як національно-державний герб України. Не останню роль тут, зокрема, відіграла його поява на тодішніх українських грошах.

Сама назва «тризуб» з’явилася та прижилася вже після того, як його затверджено державним гербом УНР

Михайло Грушевський іще восени 1917-го в одній зі своїх статей під час дискусії про герб України писав так: «На монетах й инших предметах старої Київської держави бачимо гарно стилізований геральдичний знак неясного значіння, щось вроді трезубця…». У законі ж, ухваленому Малою Радою 25 лютого 1918 року в Коростені (Київ був під більшовицькою окупацією), ідеться: «Гербом Української Народної Республіки приймається знак Київської Держави часів Володимира Святого». Закон містив лише текст, без графічних додатків – офіційного зображення державного герба.
«Українська Народня Республіка, ставши наново державою, самостійною, незалежною, мусила вибрати собі й державний герб, – писав Михайло Грушевський через три дні, 28 лютого 1918-го. – А що вона вже була давніше самостійною державою і тепер відновила державне буття, котрого позбавило її московське насильство, то найбільш натурально звернутись до державних знаків чи гербів, які вживались за старих часів. Найстарший такий знак уживавсь на київських грошах часів Володимира Великого, його бере за герб наша відновлена Українська держава. Се зовсім правильно».

Офіційне зображення державного герба УНР з’явилося 22 березня 1918 року – рівно через два місяці після проголошення її незалежності IV Універсалом Центральної Ради

9 березня 1918-го, після вигнання більшовиків із Києва, українські урядові установи повертаються до столиці. А вже 12-го Михайло Грушевський доручає розробити проекти малюнків герба та печатки УНР графікові й архітекторові Василю Кричевському. Із ним він здавна мав дружні стосунки: той оформляв його «Ілюстровану історію України».
У п’ятницю, 22 березня 1918 року, Грушевський виніс на розгляд Малої Ради готові вже зображення державного герба та державних печаток УНР. Однак тоді не було ухвалено жодного законодавчого акту, а скоріш за все обійшлися лиш усним погодженням.

Тризуб у виконанні Василя Кричевського дещо більш видовжений, ніж на монетах Володимира Великого

Художник нібито трактував цей знак як стилізоване зображення сокола, який летить додолу за здобиччю. Оточив його стилізованим оливковим вінком, що мав відображати мирну політику УНР. Імовірно, додав цей елемент за пропозицією Михайла Грушевського. Окрім того, на княжих монетах Тризуб зображений «плетінкою», Кричевський натомість зобразив його пласким.
Донедавна вважалося, що Василь Кричевський створив лише чорно-білі (графічні) малюнки державного герба УНР. Однак в Інституті рукопису Національної бібліотеки України ім. Вернадського позаторік виявлено тогочасний плакат із кольоровим зображенням герба УНР. Поки що – це єдиний його відомий зразок.

Тризуб фактично залишався державним гербом України й за Гетьманату Павла Скоропадського у квітні-грудні 1918 року

Художник Георгій Нарбут уважав, що гербом України має бути козак із мушкетом часів Гетьманщини, а Тризуб пропонував розмістити в нашоломнику – над щитом. Однак розроблені ним проекти герба та державної печатки гетьманський уряд затвердити не встиг – влада перейшла до Директорії відновленої УНР.
У 1919–1921-му Тризуб зображують здебільшого без вінка, іноді його вписують у геральдичний щит. Та й сам Нарбут і за Центральної Ради, і за Гетьманату, і за Директорії розробляє проекти державних паперів із самим лише зображенням Тризуба, – банкноти, бланки, акцизні марки тощо. На відміну від проектів Василя Кричевського, який Тризуб зображує пласким, Георгій Нарбут надає йому характеру плетінки. Однак при цьому відходить від того її стилю, що був на монетах Володимира Великого.

Творці сучасного державного герба України графічне зображення Тризуба побудували на основі розробленого Василем Кричевським 1918 року

Авторський колектив – Андрій Гречило, Олексій Кохан і Іван Турецький – у такий спосіб передали ідею спадкоємності сучасної України від УНР. Кінцевий варіант проекту герба автори підготували протягом 14-20 грудня 1991 року. Під час роботи зав’язалися суперечки з народними депутатами щодо форми щита. Із запропонованих 10 його ескізів вибрали п’ятисторонній. Оскільки зображення державного герба мусить відповідати єдиному еталону, авторська група опрацювала й нове його технічне креслення, а також виконала кольоровий малюнок на підрамнику 1х1 метр.
Тризуб Верховна Рада затвердила із компромісним формулюванням як «малий державний герб» 19 лютого 1992 року – після запеклих дебатів і переголосовувань (тоді в парламенті переважала прокомуністична більшість). Ця «компромісна назва» тяжіє над Тризубом досі.

Що означає Тризуб – досі достеменно невідомо, жодне з його тлумачень не є остаточним і переконливим. Але державний герб не конче мусить щось означати

«…Се оздоба питоменна, не запозичена, зв’язана з нашою тисячолітньою державною політичною i культурною історією», – писав Михайло Грушевський у статті «Український Державний герб» наприкінці лютого 1918 року, невдовзі після узаконення Тризуба символом УНР.
І ще аргументував: «Київська держава Володимира Великого була найбільшою українською державою, яку пам’ятає наша історія. Вона обіймала всі тодішні українські землі. Від неї веде початок наше право, письменність, мистецтво, державне і релігійне життя… Народна Українська Республіка, поставивши завданням об’єднати в самостійній Українській державі українські землі й відновити повноту культурного й політично-національного життя, бере за герб старий знак Володимира Великого».
Знак графічно красивий, лаконічний, самобутній – а головне стародавній, – Тризуб фактично легітимізовує історичний зв’язок модерної України із Київською Руссю.
І цього цілком досить.